загрузка...

ПОКАЗНИКИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В ПРАКТИЦІ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

Капітальна стійкість банку. В її основі - обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів. Власний капітал банку є також джерелом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій, зумовлених форс-мажорними обставинами, запорукою необхідного реагування на кон’юнктуру кредитного ринку.

Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:

рівень зв’язків банку з іншими субєктами ринкової інфраструктури;

розвинутість і міцність взаємовідносин із державою;

інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;

якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;

залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;

міцність звязку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;

концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;

контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

Організаційна стійкість банку. Організаційна структура банку і механізм її управління повинні відповідати як реалізації основної функції фінансово-кредитного закладу, так і конкретному асортименту банківських послуг і продуктів, що лежать в основі тактики і стратегії банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.

Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональнише й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку. І перший, і другий із зазначених критеріїв визначення функціональної стійкості банку та керування нею мають як позитивні, так і негативні аспекти. Так, високий рівень спеціалізації комерційного банку посилює його залежність від змін кон’юнктури на товарному й кредитному ринах і зумовлює перешкоди для можливості розширення банківських операцій у складних для банку ситуаціях.

У свою чергу універсалізація комерційного банку створює умови диверсифікації структури залучення грошових ресурсів від вкладників та інших клієнтів. Це послаблює залежність фінансово-кредитної установи від одного (навіть значного) клієнта. Разом із тим розширення обсягу та асортименту послуг та продуктів, що надаються банком, може зумовити надмірне ускладнення організації й управління банком і, як наслідок, зниження його доходності, конкурентоспроможності, чутливості до потреб ринкового середовища.

Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і стуктуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання. Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасному етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори:

триваючий цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації;

недосконала система набору кадрів для комерційних банків;

надання клієнтам недостовірної інформації;

використання фальшивих векселів, цінних паперів і гарантійних листів;

неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;

недосконала оцінка кредитних ризиків;

відсутність систематизованих даних про несумлінних позичальників;

маніпулювання кредитними картками, банкоматами;

шахрайське вторгнення до банківських комп’ютерних мереж;

витік конфіденційної йнформації;

недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, стуктуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Аналіз діяльності комерційного банку- це завдання з багатьма невідомими, при вирішенні якого необхідно провести аналіз різних напрямків діяльності банку, його фінансового стану. Щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи фого розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку. При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо.

Необхідно створити рейтингову систему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк. Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів. У табл. 2.1 наведено один із можливих варіантів переліку таких значень, які будуть використані при аналізі.

Таблиця 2.1

Достатні та критичні значенння показників аналізу.

Показники Достатні значення Критичні значення
Розмір капіталу, грн. 20000000 1000
Розмір активів, грн. 100000000 10000
Коефіцієнт платоспроможності, % (відношення власного капіталу до чистих активів, що характеризує достатність капіталу 25 3
Прибутковість капіталу, % (відношення прибутку до власного капіталу) 40 0
Прибутковість активів, % (відношення прибутку до активів) 10 0
Коефіцієнт миттєвої ліквідності, % (відношення високоліквідних активів(каса, коррахунок в НБУ та інших банках) до зобов’язань до запитання. Показує, яка частина зобов’язань може бути сплачена негайно). 100 10
Генеральний коефіцієнт ліквідності, % (відношення ліквідних активів (каса, коррахунки і власний капітал) до всіх зобов’язань. Характеризує здатність банку при неповерненні виданих позик задовільнити вимоги кредиторів. 100 20
Коефіцієнт якості активів, % (показує на скільки термінові депозитні інструменти та власний капітал покривають видані кредити). 100 20
Якість роботи на міжбанківському ринку, % (відношення суми виданого кредиту і чистих активів до суми залученого міжбанківського кредиту і чистих активів. Характеризує політику банку в галузі управління активами і пасивами). 100 30
Коефіцієнт ресурсної бази, % (відношення власного капіталу до всіх зобов’язань. Характеризує ступінь забезпеченості своїх зобов’язань власними ресурсами). 30 5
Коефіцієнт ефективності, % (показує оптимальність значення відношення власного капіталу до чистих активів. Характеризує ефективність проведення банком операцій). 90 0
Коефіцієнт якості пасивів, % (відношення коштів на розрахункових рахунках та коррахунках до всіх зобов’язань). 70 0

В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. В зв’язку з цим ліквідність банку по балансу може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків, – зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об’єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб’єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні стуктури, реальні і потенційні клієнтм і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб’єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу.

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків тощо.

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями. Тепер банкіри розуміють, що за деяким винятком всі виграють від опублікування банківської інформації. Це накладає певну ринкову дисципліну на банки. В різних країнах при цьому є певні особливості.

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку.

Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі.

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності.

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його операціями включає:

визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобовязаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

проведення розрахунків, повязаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні.

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати, що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися. По-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, повязані, наприклад, із структурою активів і зобов’язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобовязаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів.

Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами,які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат. Дані про це даються в звітах банку .

В процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг – це метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського нагляду. В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд здійснює НБУ з одного боку, а також комерційні банки здійснюють міжбанківський нагляд. Причому для виявлення проблем в діяльності банків, як відзнаяають західні експерти, необхідно використовувати розумний банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст популярності банківського нагляду.

Основні обєкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

якість активів;

доходність, ефективність роботи банку;

ліквідність банку;

темпи росту (розвитку) банку;

чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок.

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками.

Таблиця 2.2

Аналіз балансу банку.

Види операцій Зміст операцій Методи аналізу, які використовуються
Структурування

Контроль

Калькуляція

Аналіз

Експертна оцінка

І. Попередній етап

1. Попереднє групування статей активу і пасиву

2. Перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями

3. Розрахунок оціночних і нормативних абсолютних і відносних показників

ІІ. Аналітичний етап.

Опис одержаних показників.

ІІІ. Заключний етап.

Викладення результатів аналітичного етапу, надання рекомендацій.

Метод групування

Метод порівняння

Метод коефіцієнтів, економіко-математичні і статистичні методи

В зарубіжній економічній літературі широко використовується метод аналізу «SWOT» (S- strong (сильний), W- weak (слабкий), O- opportunities (задовільний), T- threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в роботі. Наприклад, Англійський банк звертає особливу увагу на такі два фактори у балансових звітах:

1. Стійкість- як відношення ресурсів власного (або в цілому акціонерного) капіталу до поточних фінансових зобовязань (що прирівнюються до депозитів). Якщо банк бажає підвищити обсяг кредитування, то обмеження коефіцієнта, який відображає згадане вище відношення, неминуче підвищить рівень залучення, тобто використання депозитів для збільшення кредитування. Адже таке обмеження змусить банк або звертатися до акціонерів за фондами, або підвищувати доходність фондів, що збільшують його фінансові ресурси.

2. Процент ризикового капіталу- як відношення ресурсів капіталу до суми всіх інвестованих активів (наприклад, позик, гарантій тощо), помноженої на специфічний для кожного класу активів коефіцієнт ризику. Обмеження на процент ризмкового капіталу втримує банки від гарантій щодо високоризикового бізнесу, якщо ці банки не мають адекватних ресурсів для покриття втрат. Банк повинен забезпечувати віддачу і доходність стосовно кожного класу ризику, який він гарантував, і адекватно покривати всі збитки щодо нього. Це базовий принцип співвідношення ризику і винагороди.

Дуже чітко це виражає таке положення одного із циркулярів Англійського банку: «Достатні надходження необхідні як для першочергового захисту від збитків, так і як джерело нового капіталу, що дає змогу нарощувати бізнес».

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають обєктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською систеиою України обовязкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обовязкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов’язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обовязкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обовязкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Ситема рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу- оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту)- оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства.Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність- оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність- спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобовязання.

Перераховані пункти істотною мірою визначають надійність комерційних банків для його партнерів.

У світовій практиці існує багато методик для визначення рейтингу банків. Різні методики застосовуються в різних економічних умовах. За ринкової моделі економіки рейтинг комерційних банків більшою мірою впливає на ринкову ціну акцій банку.

У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході сворено систему «CAMELS», де S- чутливість фінансового ринку дотбагатьох факторів, серед яких:

· інфляція;

· зміна вартості капіталу;

· страховий ризик;

· вплив на коливання валютних курсів;

· риик, повязаний із торговою діяльністю;

· ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL», яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному для службового користування, оскільки містить ряд показників конфіденційного характеру. А для опублікування у відкритих виданнях використовуються рейтинги за методами В. Кромонова, А.Альтмана та інші.

У ряді випадків рейтинг визначається на основі активів балансу-нетто або на основі величин їх власного капіталу чи обсягу прибутку. Але при визначенні рейтингу показник величин активів як основний коефіцієнт використовувати недоцільно, тому що нерідко комерційні банки його штучно завищують. Неможливо також точно врахувати операції щодо взаємного кредитування, що використовуються з метою формального збільшення суми балансу.

Кількість власних коштів дещо об’єктивніше може охарактеризувати потенційні можливості комерційного банку на фінансовому ринку. Однак, на наш погляд, наявність власних грошей, якщо не враховувати їх звязку, наприклад, із прибутком, також не забезпечує достовірної інформації про рейтинг комерційних банків.

Значною мірою про це свідчить розмір капіталу комерційних банків. Капітал банку є регулятором його діяльності, завдяки якій держава через НБУ встановлює норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансової нестійкості та надмірних ризиків. Як справедливо зазначають деякі аналітики, «до числа найсерйозніших проблем у банківській діяльності належить визначення дорстатності власного капіталу банку». Складність такого розрахунку полягає в обчисленні не абсолютної, а відносної величини достатності капіталу, завдяки якій забезпечується контроль за якістю управління і фінансовою стійкістю банку. Світова банківська практика виробила унікальний метод, що обгрунтовує доцільність ув’язки суми капіталу з рівнем ризику активних операцій банку. Цей звязок, зумовлений здатністю капіталу компенсувати втати, виражається формулою (коефіцієнтом) Кука:

рівень достатності капіталу банку = обсяг власного капіталу банку / сумарний обсяг активів, зважений з урахуванням ризику , або

= обсяг власного капіталу / сумарний обсяг потенційних втрат, кредитів, інвестицій та інших вкладень, скоригованих (помножених) на індивідуальні вагові категорії ризиків

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобовязань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової ствйкості банку і його банкрутства.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залученіх засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку – рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

· невдалі пошуки учасників нового капіталу;

· надання «поганих» кредитів;

· невдала торгівля заставними цінними попереми;

· операції по торгівлі облігаціями;

· корупція в рядах вищого менеджменту;

· некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

· перевищення пропозиції над попитом;

· неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

Особливіcть банківського бізнесу повязана з високим ризиком, керуванням ризиками. Банки працюють у сфері керованого ризику.

<< | >>
Источник: Контрольна работа. Банківська справа. 2014

Еще по теме ПОКАЗНИКИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В ПРАКТИЦІ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ:

  1. Показники ефективності діяльності банків і механізм її забезпечення
  2. ТЕМА 14. Теоретичні засади діяльності комерційних банків
  3. Походження та розвиток комерційних банків
  4. 12.2. ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  5. 14.2. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика
  6. 14.1. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків
  7. Особливості становлення і розвитку комерційних банків в Україні
  8. 12.9. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ
  9. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків
  10. 12.1. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  11. Основи організації діяльності комерційних банків
  12. 12.3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  13. Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків
  14. Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку
  15. Загальна характеристика операцій банку. Пасивні та активні операції комерційних банків