БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України “ Про банки і банківську діяльність”.

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними і фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні разхунки та недепозитні залучення коштів, кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладанням у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів: касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. Законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність” законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Банківська система організовує і обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перетікання у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виорбленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, які:

пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальнодержавними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків;

пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку.

Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони входять.

Отже, банківська система – це специфічна економічна й організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:

трансформаційну, яка полягає в тому, що мабілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки можуть змінювати строки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики;

функцію створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей;

забезпечення сталості банківської діяльності й грошового ринку.

До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було порявняти з відкриттям приватного підприємства або товариства. Як наслідок, число комерційних банків до кнця 1992 року перевищило 90. У 1992 році їх було вже 130, а у 1993 році – 207. Протягом трьох наступник років, кількість банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні. Водночас три із п’яти великих державних банків – “Промбудбанк”, “Житлосоцбанк”, “Агропромбанк” – були перетворені в акціонерні компанії – “Промінвестбанк”, “Укрсоцбанк”, а також банк “Україна”. 1992-1993 роки характеризується як період створення банків “нової хвилі”. У цей період в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих підприємств і акціонерних компаній створюються банки із значною часткою приватного капіталу. Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося у 1994-1995 роках.

Одна з ознак цього етапу – низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені на стан оздоровлення. Упродовж 1996 року збанкрутувало 45 банків (пряме банкрутсво), а 60 перебували в стані оздоровлення (приховане банкрутсво). За даними Національного банку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банки проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 – визнані банкрутами. Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. Головними вадами банківської системи України залишалися:

недостатність запасів капіталу у більшості банків;

контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

доступ держави до безплатних кредитів;

привілейований режим роботі для окремих комерційних банків;

недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;

недостатність конкуренції у кредитній сфері.

Як підтверджує досвід функціонування банківського сектора у розвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями банківської системи на сьогодні є насамперед зміцнення законодавчих основ діяльності центрального банку, розбудова законодавчих рамок і нормативного регулювання діяльності комерційних банків

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних та фінансових операцій, пов’язаних з обслуговування господарської діяльності своїх клієнтів, Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, які потребують тимчасового додаткового капіталу. Комерційні банки отримують доход від зазначених операцій за рахунок різниці між процентами, що стягуються за позиками і виплачуються за вкладами.

Здатність комерційних банків створювати в процесі своєї діяльності додаткові засоби платежу є однією з найважливіших функцій, що відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи. У даному випадку йдеться про депозитно-чекову емісію, що здійсньється комерційними банками через виконання позичкових операцій. Така емісія відграє важливу роль у забезпеченні елестичності грошового обішу в країні і підтриманні стійких темпів росту економіки.

Комерційні банки можуть виконувати операції з купівлі і продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов’язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичих осіб за їх дорученням; надавати консультативні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності; здійснювати зберігання грошових і матріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, а також ряд інших операцій, пов’язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Комерційний банк у сучасному розумінні – цілком самостійний суб’єкт господарювання, діяльність якого спрямована на задоволення певних економічних інтересів так само як і діяльність будь-якого іншого суб’єкта ринкових відносин. Це означає, що діяльність комерційного банку повинна приносити прибуток, що є основним принципом комерційного розрахунку, на засадах якого функціонують підприємства у ринковій економіці.

Таким чином, діяльність комерційних банків має виробничий характер, хоча вона є і специфічною у своїй основі, що відрізняє банківські установи від інших суб’єктів господарювання, визначаючи їх особливе місце в економічній системі.

Система комерційних банків безпосередньо охоплює усі сфери ринкової економіки – виробництво, розподіл, обмін і споживання. Немає практично жодної організації чи підприємства, яке б не було клієнтом кредитної установи. Саме кредит є тим фактором, який значною мірою забезпечує безперервність розширеного відтворення в економіці. За допомогою банківського кредиту вирішується протиріччя між розміром коштів, вивільняються у кредитора, і розміром потреби у позичальника. В цих умовах з розвитком економіки грошові і товарні відносини все більше трансформуються у кредитно-грошові.

<< | >>
Источник: Контрольна работа. Банківська справа. 2014

Еще по теме БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ:

  1. Тенденції розвитку банківського ринку України
  2. Банки і банківська система
  3. 10.3. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА: СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ТА ФУНКЦІЇ. ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
  4. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в україні
  5. 6.3. Валютні системи та валютна політика. Особливості формування валютної системи України
  6. 6.4. ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ ТА ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
  7. Валютні системи та валютнаполітика. Особливості формування валютної системи україни
  8. Контрольна работа. Банківська справа, 2014
  9. Банківський прибуток
  10. 3.3. Політична система України
  11. 3.3. Політична система України
  12. Розвиток кредитної системи України
  13. ТЕМА 15. Центральні банки в системі монетарного та банківського управління